ВІННИЦЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ ІНСТИТУТ • КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

Сторінка психолога

Практичний психолог – Гаєвська Олена Петрівна

Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

Про булінг 

Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це можуть юуьт навчальні коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією навчального закладу, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

 Булінг в Україні

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінг , потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

Жертви й ініціатори булінгу

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім’ях.

Зазвичай об’єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

    • фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;
    • особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;
    • особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;
    • недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
    • страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;
    • відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
    • деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
    • знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;
    • високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;
    • слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

За даними U-Report, 49 % підтвердили, що вони піддавалися булінґу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.

Форми та види булінґу

 Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

    • словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
    • образливі жести або дії, наприклад, плювки;
    • залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
    • ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
    • вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
    • фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
    • приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Наслідки насилля

 Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

    • неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
    • негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
    • неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
    • девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної.

Як реагувати на цькування

 Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров’ю.

Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

    • Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
    • Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
    • Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
    • Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров’я ситуації.
    • Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

Якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

    • Я тобі вірю(це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
    • Мені шкода, що з тобою це сталося(це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
    • Це не твоя провина(це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
    • Таке може трапитися з кожним(це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
    • Добре, що ти сказав мені про це(це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
    • Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека(це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до куратора. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

Що можуть зробити вчителі

У навчальному закладі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва навчальних закладів, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у навчальному закладі:

    • Усі члени спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість є неприйнятними.
    • Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до навчальної програми.
    • Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
    • Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
    • Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
    • Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити психолога.
    • Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
    • Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
    • Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
    • Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

МІФИ ПРО ПСИХОЛОГА

Міф 1. Психолог і психіатр − одне і теж, і якщо ти ходиш до психолога − значить ти псих. Психіатр − це лікар, який пігулками лікує психічні захворювання як-от шизофренія та інші. Психолог − працює із здоровими людьми, які потрапили в проблемну ситуацію (проблеми в навчанні, сімейні стосунки, стосунки в колективі, стосунки між дітьми і батьками, проблеми в спілкуванні, вибір життєвого шляху, самореалізація, конфлікти і багато іншого).

Міф 2. До психолога звертаються тільки «слабаки». Якщо у людини болить зуб, вона йде до стоматолога і вважає це за правильне. Чи повинна вона бути сильною і терпіти біль? А якщо щось болить в душі? До психолога звертається людина, яка відчуває потребу змінити своє життя в той або інший бік і шукає грамотний та ефективний спосіб цих змін. Психолог − фахівець, який може допомогти знайти такий шлях, унікальний для кожного.

Міф 3. Завдання психолога – якомога швидше розібратися в проблемі клієнта, дати вірну пораду. Взагалі, психолог не повинен розібратися в проблемі клієнта і вирішити її. Він повинен допомогти людині, створити умови, щоб вона сама це зробила – розібралася у собі й ситуації, прийняла оптимальне рішення.

Міф 4. У психолога не повинно бути проблем, інакше який же він психолог і як може допомогти іншим?! Психолог – така ж людина, як і кожен. У нього можуть бути і бувають проблеми. Єдине, що потрібно від хорошого фахівця, це усвідомлювати свої проблеми, тримати їх під контролем, щоб вчасно відстежити, якщо його проблеми починають заважати ефективній роботі з клієнтом. 

Що краще, нагодувати голодного рибою чи навчити його рибалити?? Психолог не чарівник, що одним помахом палички вирішує усі мислимі й немислимі проблеми! Але він може Вам вручити вудочку, тобто озброїти знаннями, навчити контролювати себе, допомогти поглянути на труднощі з усіх сторін.

Хочеш дізнатися про свій характер, темперамент, про якусь рису, що необхідна для майбутнього працевлаштування? В цьому розділі будуть розміщуватися необхідні для тебе тести та методики.

Поради психолога

6 СПОСОБІВ САМОМОТИВАЦІЇ

1. Найважливіший елемент самомотивації – це усвідомлення, що відразу нічого не вийде. Не буває так, що ти захотів – і в ту ж годину отримав. Для цього потрібно пройти життєві етапи, пройти певний відрізок часу. Складність завдання залежить від складності поставленої мети, завзятості і знову ж таки – мотивації. Будь-яка мета, проект і т.п. вимагає витрат часу і сил, усвідомте це і будьте готові докласти ці сили. Тільки дія приносить результат. Ніякі роздуми, обговорення або сумніви результату не дають.

2. Не обмежуй свої можливості. Не будуй плани, які можеш з легкістю виконати, інакше загубиться інтерес до майбутніх планів. Схематично, мрія має бути планом, а не міражем. Ти свідомо ставиш собі рамки і їх дотримуєшся. Беручи великі / складні проекти / завдання, ти створюєш свій особистий кругозір, а за ним приходить і безцінний досвід. Це багато хто називає удачею, але випадковості не випадкові.

3. Дійте швидко! Термін придатності початку реалізації нової ідеї – 3 дні. Знайте, що якщо ви не робите перших кроків на протязі 3 днів, то ви не здійсните її ніколи. Кожна ідея – це можливість змінити щось на краще. Але лише одиниці використовують їх по-справжньому. “Швидкі” – частіше помиляються, але тільки так досягають вершин. Решта сидять і чекають наступної можливість, щоб знову її втратити.

4. Бачення. Постарайтесь усвідомити – для чого вам те, що ви робите. Знати свою велику мету і йти до неї – ось те, що допоможе вам не розслаблятись, не дозволить загубитись та завжди буде вас стимулювати. Одночасно, відстежуйте події власного життя і аналізуйте помилки. Одним словом, будьте готові в будь-який момент коригувати свій шлях. Частіше питайте себе: те, що я зараз роблю, наближає мене до моєї мрії?

5. При слабкому рівні самомотивації можна використовувати конкуренцію з самим собою або ж зовнішніми конкурентами. Яка вигода від цього? – Досягти успіху в результаті і отримати дозу мотивації і бажання продовжувати. Кожна така перемога виробляє в мозку фермент, дія якого схожа на дію наркотику – викликає ейфорію, щастя і т.д. Ось чому люди, які “зробили себе самі”, рідко вживають наркотики, вони і так задоволені життям і собою.

6. Займайся тим, що подобається! Інакше рано чи пізно (а скоріше рано, ніж пізно) вам набридне. Бо головне правило будь-якого успіху – займатись улюбленою справою. Всі знають цю істину, але тільки одиниці застосовують. І в один момент часу фокусуйтесь на чомусь одному. Живіть цією справою, вкладайте в неї сили і душу. Тільки тоді процес буде приносити вам справжні результати. 

Чим сильніше хочеш, тим менше отримаєш. Чому?

Виконання бажань. Незважаючи на те, що ця тема вже заїжджена багатьма, вона залишається актуальною, виключно тому, що все наше життя зіткане з бажань. Це не цікавить лише духовних Вчителів, які вже досягли волі від бажань. Якщо ви не духовний Учитель, то продовжуємо міркувати далі.

Щохвилини, щомиті ми відчуваємо всілякі бажання: хочу смачно поїсти, хочу обладнаного сексу, не хочу прибирати в кімнаті, хочу шикарну квартиру, хочу спокою, не хочу гуляти з собакою, хочу духовного зростання, хочу щоб перестала боліти голова, хочу … А що ви зараз хочете? Ось я, наприклад, на момент написання цих рядків хочу створити цікаву і корисну статтю про виконання бажань.

Уявляєте, кожну секунду свого життя ми чогось бажаємо! Так чому ж багато наші бажання не виконуються? Крім того, чому іноді ми отримуємо прямо протилежне тому, чого бажали?

Є просте пояснення цього процесу. Згадайте, як ви в дитинстві ловили голубів (для прикладу метелики, коники і жаби теж підійдуть). Ви завмирали, вичікували, всім своїм виглядом показували, що вам байдуже знаходження цієї живності поруч, особливо не показували свою активність і в підходящий момент – хвать! І видобуток у вас в руках! Зауважте, ви не бігали навколо голуба, не кричали радісно, що зараз будете ловити його, не плескали в долоні і не підстрибували від захоплення майбутнього володіння своєю здобиччю. Мало того, ви не ставили собі установки типу «якщо я зловлю цього голуба, то моє життя стане краще, прекрасніше і придбає новий сенс». І вже точно ви не сиділи просто на лавці, барвисто уявляючи, як голуб вже знаходиться у вас в руках. Я сподіваюся, що ви цього дійсно не робили, інакше зловити голуба вам би просто не вдалося. Згодні?

Так чому ж у житті ми чинимо саме так, щоб усіма силами злякати нашу удачу-голуба? Давайте розберемо все по порядку:

1. Сильне бажання: дуже хочу і дуже не хочу.

Дуже хочу (те саме тупання ногами і ляскання руками від радості) – надання особливого значення якого-небудь явища або події у своєму житті. При такому ставленні до бажаного з’являються залежності. «Якщо я цього доб’юся, то …» – людина стає залежний від результату, він перестає насолоджуватися самим процесом, а життя – це і є процес.  Отже, людина перестає насолоджуватися самої життям , а це вже йде в розріз з природою нашої душі. Тут вже, вибачте, отримуйте уроки у вигляді «несбичі мрій».
Такий механізм корекції: надав надмірне значення – отримай рівновагу у відсутності пристрасно бажаного. Закон збереження рівноваги – всі енергетичні системи прагнуть до рівноваги.

Дуже не хочу (те ж тупання ногами і ляскання руками, тільки від горя) – як ви вже здогадалися, тут спрацьовує той самий механізм, що і у випадку дуже хочу. І залежно теж з’являються – «я цього не переживу». Справа в тому, що Законом збереження рівноваги абсолютно все одно, з яким знаком ваше надмірне значення – з плюсом або з мінусом.

Все просто. Дуже хочеш – не отримаєш, дуже не хочеш – отримуй! Рівновага у всій своїй красі.

2. Залежність від результату.

Коли створюється залежність, з’являється і напруженість. Напруженість в думках змушує вас постійно контролювати процес, а на контроль йде колосальна кількість енергії. Наприклад, якщо у вас створилася залежність «Якщо я це зроблю, то доведу всім, чого я стою», то вся ваша увага буде фіксуватися на виконанні цього бажання. Ніби як і добре. Що ж поганого в концентрації на власній мети ? Погано те, що в такому разі ви вже не здатні бачити і використовувати допомогу Вищих Сил.

Ви створюєте чіткий план по реалізації свого бажання і не враховуєте можливі зміни ситуації. Але ж у тому, що ви запізнилися на важливу зустріч, може критися підказка від Вищих Сил, що є більш підходящі особисто вам партнери. Людина, залежна від свого бажання, не прийме це до уваги, бо це не входило в його плани. Він буде бачити тільки те, що ця ситуація віддаляє його від результату. Він буде відчувати бурю негативних емоцій з приводу того, що сталося, в тому числі і почуття провини . Погодьтеся, що в такому стані дуже важко взяти себе в руки і почати рухатися далі.

Зовсім інша справа, коли людина налаштована на процес . Звичайно, він сформулював чіткий намір мати і діяти. І план склав, обов’язково. Але, як кажуть, його плани написані на піску, а не висічені на камені. Тому користується він не тільки своєю особистою енергією для досягнення мети, але і чуйно прислухається до підказок згори. Він насолоджується процесом і коригує свої плани в зв’язку з розвиваються подіями. Він відчуває радість від різноманіття варіантів досягнення свого бажання. Така людина знає, що бажане обов’язково буде в його руках, але не надає надмірної значення цьому результату. Отримуючи кайф від самого подорожі до мети, він визнає Велич життя і Творця. Тільки в такій позиції можна стати Со-творцем власного життєвого сценарію.

Вибирайте самі: чіпляння за результат і важкий особистий працю або вільне плавання по надійним картками свого наміру під захистом Вищих Сил?

3. Бездіяльність.

Часто можна почути: «Колаж мрії не працює! Я ось уже півроку тому його на стіну повісила, а нічогісінько не збулося! » «А що ти робила для того, щоб збулося?» «Я щоранку дивилась на нього! Кажу ж, не працює! »

На жаль, у наш час безліч недобросовісних «вчителів життя» роблять упор на отриманні результату без докладання якихось зусиль. Людям властиво бігати за «шарою». Це не добре і не погано. Це просто одна з функцій нашого розуму – отримання задоволення. І чим менше ми напружуємося, тим більше задоволені. Ось і процвітають «шізотеріческіе» техніки типу «відправ своє бажання в космос і чекай».

Багато хто навіть прикриваються принципами «недіяння». Мовляв, не треба нічого робити, загадай, намалюй, уяви, як воно пахне, запиши і чекай, коли воно тобі як сніг на голову … Більшості така позиція дуже подобається, тільки за фактом вони проводять своє життя в очікуваннях дива і депресіях від того, що це чудо не збувається. Зате без зусиль, в дусі східної філософії «недіяння».

Тільки в такому випадку перекручено зрозумілий процес «недіяння». Це зовсім не бездіяльність, а дія, узгоджене з Законами Всесвіту. Тобто, якщо ваші дії гармонійні з природним порядком світобудови, то і бажання скоро виповниться.

Дійте! Визначили мету, написали на папері, візуалізували , а тепер дійте ! Не забувайте, що діяти треба в рамках Закону. Бо, якщо ви підтримуєте Закон, то Закон буде підтримувати вас.

Ваші бажання обов’язково здійсняться:

1) якщо ви будете спокійні щодо результату;

2) якщо ви будете насолоджуватися самі процесом досягнення;

3) якщо ви будете діяти;

4) якщо ви будете діяти згідно із Законами.

Всім приємного виконання самої потаємної мрії!

Як побороти страх?

Всі ми прекрасно знаємо, що таке страх, – тому що відчуваємо його неодноразово. Навряд чи багато хто з вас змогли б відповісти на запитання «Що таке страх?» По-науковому. Проте ми прекрасно розуміємо, що це емоція. Емоційна складова інстинкту самозбереження.

Страх виникає тоді, коли людині загрожує небезпека. Це нормально – відчувати страх в певних ситуаціях. Гірше, коли його немає, адже тоді людина позбавляється усілякого почуття самозбереження.


Але ще гірше, коли страх бере владу над нашою свідомістю. Чи бувало у вас коли-небудь відчуття страху без причини? Думаю, що напевно бувало. Ось саме в таких випадках і потрібно починати боротьбу зі своїми страхами.


Але як же це зробити? Не кожному від природи дано чудове самовладання. Навпаки, останнім часом багато людей відрізняються підвищеною емоційністю, вони легко впадають в паніку і піддаються емоціям. В даному випадку це може привести до істерики або нервового зриву.

Тому для початку потрібно включити голову і відключити емоції. Що я маю на увазі? Просто запам’ятайте одне правило: як тільки ви починаєте чогось боятися, постарайтеся почати аналізувати свій страх. Шукайте причини, а не відмовки.

Причини повинні бути чіткими і зрозумілими. Якщо таких немає, то і страх повинен зникнути, так як ви таким чином самі себе поясніть, що боятися нічого.

Далі – навчитеся перевершувати свій страх. Справа в тому, що ми втрачаємо дуже багато можливостей, йдучи на поводу у цього почуття. Для того щоб побороти свій страх, перше, що потрібно зробити, – не прораховувати можливі ходи. Багато людей перед якоюсь подією часто думають всі на кілька кроків вперед, прораховуючи всілякі варіанти зміни ситуації. Так от, якщо якась кількість варіантів для людини несприятливо, він починає боятися.

Значить, щоб цього почуття не виникло, перестаньте думати про майбутнє. Або дійте, незважаючи на свій страх перед ситуацією.

Насправді приборкати свій страх не так вже й легко. З новим життєвим досвідом виникає все більше страхів. Коли їх накопичується дуже багато, людина може отримати невпевненість в собі, а потім і зовсім зламатися. Тому, щоб нічого не боятися, завжди сподівайтеся на краще.

Постарайтеся хвалити себе за певні досягнення. Але в той же час не забувайте аналізувати помилки. Це допоможе вам знайти упевненість в собі і полюбити себе. Як відомо, саме таким людям найменше притаманне почуття страху.

Приймайте рішення швидко. Я не говорю зараз про те, що їх потрібно приймати, не обдумуючи. Але затягувати з прийняттям важкого рішення зовсім не варто. Чим довше ви будете відтягувати неприємний момент, тим страшніше вам буде його прийняти. Тому зважте всі «за» і «проти» і винесіть свій вердикт. Чим швидше ви це зробите, тим краще для вас.

Отже, підіб’ємо підсумки. Для того щоб побороти свій страх, потрібно обов’язково знати причину. Тому проаналізуйте ситуацію і знайдіть її. Далі вже легше. Просто повторюйте ці кроки кожного разу, коли у вас виникає відчуття страху, і ви помітите, що в кінці-кінців страх не буде владний над вами. Навпаки, ви отримаєте владу над страхом.

Інститут від А до Я

Вінницький кооперативний інститут та Коледж економіки і права
21009, м.Вінниця, вул. Академіка Янгеля, 59

Відвідайте нас!

Корисні посилання

Офіційний сайт Вінницького кооперативного інституту та Коледжу економіки і права. Всі права захищені. © 2019