Події цього дня стали однією з наймасштабніших трагедій для людства. Вибух, який зруйнував життя тисячам людей і утворив багатокілометрову зону відчуження, назавжди закарбувався в пам’яті не одного народу.

Крижанівська Діана Олександрівна доповіла про «ПРИЧИНИ АВАРІЇ НА ЧАЕС». (Науковий керівник: Петренко В.І.).

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи усе живе навколо в радіусі багатьох кілометрів.

До ліквідації наслідків катастрофи було залучено загалом близько 240 тисяч рятувальників. Перші пожежники, які прибули гасити полум’я, не мали спеціальних засобів захисту, тому отримали високі, навіть смертельні, дози радіації.

Але саме завдяки вогнеборцям, які жертвували своїми життями, вдалося запобігти водневому вибуху, що міг відбутися, якби реактор продовжував палати. Згодом підрахували, що загальна радіація ізотопів, викинута тоді в повітря, була в 30 разів більшою, ніж під час вибуху атомної бомби в Хіросімі, і першими, хто відчув її на собі були працівники станції та рятівники.

Одразу після аварії було опромінено понад 8,5 мільйонів людей і забруднено 155 тисяч квадратних метрів територій. Навіть після того, як пожежу погасили, реактор ще кілька тижнів продовжував викидати неймовірну кількість радіації, доки його не засипали сумішшю піску, свинцю та бору.

Хлібович Вікторія Анатоліївна доповіла про «НАСЛІДКИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ». (Науковий керівник: Петренко В. І.).

Тим часом поки рятувальні служби боролися з безпосередніми наслідками катастрофи, решта населення ще й не здогадувались, наскільки страшна трагедія відбулася зовсім неподалік. Уряд СРСР старанно приховував аварію. Ніхто не організовував термінової евакуації, людей навпаки закликали не хвилюватися і продовжувати своє звичне життя, так ніби нічого й не трапилося.

Бабенко Вероніка Олександрівна розповіла про «ВИСВІТЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ У РАДЯНСЬКИХ ГАЗЕТАХ». (Науковий керівник: Вітенко З. Р.).

Офіційне повідомлення про трагедію СРСР змусила зробити міжнародна спільнота, оскільки вже наступного після катастрофи дня у різних державах світу почали фіксувати аномальне підвищення радіації. Першою на сполох тоді забила Швеція.

Першого травня в Києві ще проводили масштабний парад, в якому брали участь тисячі людей, в той час, як рівень радіації там перевищував фоновий у кілька десятків разів. Усвідомивши масштаб трагедії, евакуацію все-таки розпочали. Людям говорили, що це тимчасовий захід і вони дуже швидко зможуть повернутися. Але більшість з них, насправді, назавжди залишали на отруєних територіях своє колишнє життя.

Їм забороняли брати практично будь-що, адже розуміли, що кожна з речей вже опромінена смертельною дозою радіації. Безліч домашніх улюбленців залишилися без господарів, кинуті віч-на-віч з жахливою катастрофою. З 30-кілометрової зони відчуження було вивезено 115 тисяч осіб. Згодом небезпечний реактор накрили бетонним саркофагом, який мав би запобігати подальшому забрудненню середовища.

Свята Діана Русланівна виступила з темою: «ЧОРНОБИЛЬ І СУЧАСНІСТЬ». (Науковий керівник: Яковець О.В.)

Через 34 роки після аварії, з огляду на відсутність людей, на цій території утворився умовний заповідник. В чорнобильській зоні знайшла притулок безліч видів тварин та птахів, серед яких все частіше можна зустріти рідкісні види. І хоч територія ще не зовсім безпечна для постійного проживання, поодинокі люди починають на ній заселятися.

Собчук Ганна Олександрівна викладач кафедри права ВКІ, підвела підсумки засідання круглого столу.

До зони відчуження нерідко організовують екскурсії, і бажаючих неймовірно багато. А журнал Forbes навіть включив це місце до переліку найекстравагантніших туристичних місць. Щороку, 26 квітня, весь світ згадує і вшановує пам’ять про загиблих.